Юліуш Зарембський, квінтет соль-мінор для фортепіано, двох скрипок, альта та віолончелі

Коханий брате

Юльюше Зарембський,

Куди ти пориваєшся душею

На рвійних ритмах скрипок і смичків

Свого “Квінтету” в шаленіючім екстазі?

До рідного Житомира? До скель –

Гранітних велетів над Тетеревом бистрим?

Чи до людей, що десь із майбуття

Тебе із нетерпінням виглядають?..

Мій брате Юліуше, майстре незрівняний,

Куди ти пориваєшся?

Акорд!

І ще один акорд громовозвукий

Прокотиться над бором

Перебором

Каскадом буряним нестримних форте!

Який стрімкий перебіг пальців:

Струн перебір, мов вир, гойда! –

Недбальців, клавішних блукальців –

Рояль сміється і рида.

І тон за тоном, тон за тоном,

Неначе пустотливий хтось

Рясні берізки в срібних дзвонах,

Їх крони в зоряних коронах

Торкнув, труснув і — полилось!

Віднині ти — єдиний повелитель

Всіх звуків, що покликані від Бога

Розбурхать людські душі і уяву.

Мов громовержець в голубій безодні

Стихій, котрі нікому не підвладні –

Хіба таланту чарам незбагненним!

На приступ!

Уперед!

Падуть твердині,

І вояків, що кров’ю молодою

Зросили кожен крок до перемоги,

Оплачуть скрипки — вдови неутішні.

Тебе уже не буде з нами, Юльюше,

Та сонце знов крізь хмари усміхнеться

Новому світу на старій землі.

Juliusz Zariębski, kwintet sol minor na fortepian, dwoje skrzypiec, alt i wiolonczeusę

Kochany bracie, Juliuszu Zarębski,

Dokąd tak wyrywa się twa dusza

Na rwanych rytmach skrzypiec i smyczków

Twego kwintetu w szalejącej ekstazie?

Do rodzinnego Zytomierza? Do skał —

Granitowych kolosów nad bystrym Teterewem?

Czy do ludzi, co skądś z przyszłlości

Wypatrują ciebie niecierpliwie?

Mój bracie Juliuszu, mistrzu niezrównany —

Dokąd tak się wyrywasz?…

Akord!

I jeszcze jeden akord

Gromodźwięczny

Przetoczył się nad borem

Zwycięski —

Kaskada burzy niepowstrzymanych forte!

I Jaki szybki przebieg palcow,

Strun przebieranie, jak wir, naprzód! —

Niedbałe błąkanie po klawiszach —

Fortepian sią śmieje i szlocha

I ton za tonem, ton za tonem,

I Jakby ktoś lekkomyślny

Jasne brzózki w srebrnych dzwonach

Korony w gwiezdnych koronach

Dotknął, potnącił — sią polało!

Od tej chwili ty — jedny władca

Wszystkich dźwięków, które Bóg powołał,

By poruszyć ludzkie dusze i wyobraźnię.

Jak gromowładny w błękitnej otchłani

Wierzy, który nikomu nie podlega –

Chyba talentu czarom niezgłębionym!

Do ataku!

Naprzód!

Padną fortece

I żołnierzy, którzy krwią młodą.

Zrosili każdy krok do Zwycięstwa,

Opłaczą. skrzypce — nieucieszone wdowy.

Ciebie już nie będzie z nami, Juliuszu,

Lecz slołońce znów przez chmury się uśmiechnie

Do nowego ranka na starej ziemi.

Walenty Grabowski / Tłum. Bohdan Zadura

У серці вдячність я проніс моєму роду і народу. // упор. Р. Є. Грабовська, В. О. Орел. – Житомир : Полісся, 2008. – 160 с.