Юліуш Зарембський, квінтет соль-мінор для фортепіано, двох скрипок, альта та віолончелі
Коханий брате
Юльюше Зарембський,
Куди ти пориваєшся душею
На рвійних ритмах скрипок і смичків
Свого “Квінтету” в шаленіючім екстазі?
До рідного Житомира? До скель –
Гранітних велетів над Тетеревом бистрим?
Чи до людей, що десь із майбуття
Тебе із нетерпінням виглядають?..
Мій брате Юліуше, майстре незрівняний,
Куди ти пориваєшся?
Акорд!
І ще один акорд громовозвукий
Прокотиться над бором
Перебором
Каскадом буряним нестримних форте!
Який стрімкий перебіг пальців:
Струн перебір, мов вир, гойда! –
Недбальців, клавішних блукальців –
Рояль сміється і рида.
І тон за тоном, тон за тоном,
Неначе пустотливий хтось
Рясні берізки в срібних дзвонах,
Їх крони в зоряних коронах
Торкнув, труснув і – полилось!
Віднині ти – єдиний повелитель
Всіх звуків, що покликані від Бога
Розбурхать людські душі і уяву.
Мов громовержець в голубій безодні
Стихій, котрі нікому не підвладні –
Хіба таланту чарам незбагненним!
На приступ!
Уперед!
Падуть твердині,
І вояків, що кров’ю молодою
Зросили кожен крок до перемоги,
Оплачуть скрипки – вдови неутішні.
Тебе уже не буде з нами, Юльюше,
Та сонце знов крізь хмари усміхнеться
Новому світу на старій землі.
Juliusz Zariębski, kwintet sol minor na fortepian, dwoje skrzypiec, alt i wiolonczeusę
Kochany bracie, Juliuszu Zarębski,
Dokąd tak wyrywa się twa dusza
Na rwanych rytmach skrzypiec i smyczków
Twego kwintetu w szalejącej ekstazie?
Do rodzinnego Zytomierza? Do skał –
Granitowych kolosów nad bystrym Teterewem?
Czy do ludzi, co skądś z przyszłlości
Wypatrują ciebie niecierpliwie?
Mój bracie Juliuszu, mistrzu niezrównany –
Dokąd tak się wyrywasz?…
Akord!
I jeszcze jeden akord
Gromodźwięczny
Przetoczył się nad borem
Zwycięski –
Kaskada burzy niepowstrzymanych forte!
I Jaki szybki przebieg palcow,
Strun przebieranie, jak wir, naprzód! –
Niedbałe błąkanie po klawiszach –
Fortepian sią śmieje i szlocha
I ton za tonem, ton za tonem,
I Jakby ktoś lekkomyślny
Jasne brzózki w srebrnych dzwonach
Korony w gwiezdnych koronach
Dotknął, potnącił – sią polało!
Od tej chwili ty – jedny władca
Wszystkich dźwięków, które Bóg powołał,
By poruszyć ludzkie dusze i wyobraźnię.
Jak gromowładny w błękitnej otchłani
Wierzy, który nikomu nie podlega –
Chyba talentu czarom niezgłębionym!
Do ataku!
Naprzód!
Padną fortece
I żołnierzy, którzy krwią młodą.
Zrosili każdy krok do Zwycięstwa,
Opłaczą. skrzypce – nieucieszone wdowy.
Ciebie już nie będzie z nami, Juliuszu,
Lecz slołońce znów przez chmury się uśmiechnie
Do nowego ranka na starej ziemi.
Walenty Grabowski / Tłum. Bohdan Zadura
У серці вдячність я проніс моєму роду і народу. // упор. Р. Є. Грабовська, В. О. Орел. – Житомир : Полісся, 2008. – 160 с.
