Śpiewa Potocka
„Śpiewa Potocka z Syberii”…
Co tam zgubili Potoccy?
Te słowaą – cytuję wiernie
– Na koncercie uslyszałem w Polsce.
Więc w którym to roku dla mnie
(Aż płaczem głos się rozrzewnił)
Potocka zmartwych wstała
Z kamiennych śniegów Syberii?
Do Polski swojej wróciła,
Straconej na wiek cały,
Z piosenka, ktorej szukała
I odnalazła w Bajkale.
„Eurydyki tańczące”
Do nieba wzniosła przestworzy
Jak dźwięk srebrnego kielicha.
Zdawało się, że głos brzozy
Z Syberii bezdroży słychać.
Spiewała piękna hrabina,
A może królowa – taka,
Los kórej na ziemi cudzej
Mickiewicz kiedyś opłakał.
Uśmiechy jej słano i róże
I ona się uśmiechała
„Czemu – chciało się wołać
– Nie widzisz piewcy swego,
Czy mam tak jak Orfeusz
Umierał bez piękna twego?
Czyż nie przyszliśmy w świat po to,
By nasze głosy się złały,
By wszystko śpiewało wokół
I wiecznie odtąd żyć chciało?
Czy głos twój i pieśń twoja
Obczyźnie wcięż będą służyć?
Czy wymarzone spotkanie
W wieczną się zmieni rozłąkę…”
Nad Polską się rozszlochały
„Eurydyki tańczące”.
Співає Потоцька
“Співає Потоцька з Сибіру”.
А що її рід там забув?..
Єднання цих слів – неймовірне –
Я в Польщі в концерті почув.
То це ж на якому там році
(Аж в голосі плач забринів)
Воскресла для мене Потоцька
З камінних сибірських снігів?
До Польщі своєї вертала,
Утраченої навік,
Із піснею, що на Байкалі
Шукала її й розшукала –
З “Танцюючих Еврідік”.
До неба ту пісню здіймала,
Мов келиха срібную креш.
То голос берези, здавалось,
Із диких сибірських безмеж.
Співала вродлива графиня,
А мо’ й королева, – дивись! –
Ота, чию долю в чужині
Оплакав Міцкевич колись,
Їй усмішки слали й троянди –
Вона посміхалася теж.
“Чому ж ти, – хотілось кричати, —
Співця свого не признаєш?”
Мені ж, як Орфею, судилось
Вмирать без твоєї краси.
Ми, певно, тому й народились,
Щоб наші злились голоси,
Щоб все заспівало навколо
І вічно хотілося жить…
Невже ж твоя пісня, твій голос
Чужині лиш будуть служить?
Хіба ми цю зустріч плекали,
Щоб знов загубитись навік?..”
Над Польщею пісня ячала
З “Танцюючих Еврідік”.
Walenty Grabowski / Tłum. Bohdan Zadura
У серці вдячність я проніс моєму роду і народу. // упор. Р. Є. Грабовська, В. О. Орел. – Житомир : Полісся, 2008. – 160 с.
